Наші проєкти

Проєкти до уроку "Я у світі" 

Подорож до Польщі

  Міста Польщі, які варто відвідати: Варшава, Краків, Вроцлав, Познань, Гданськ. Крім того, є міста, через які дуже зручно кудись їхати. Це прикордонні містечка Люблін, Хелм, Пшемисль (Перемишль).

  У будь-якому випадку наземний транспорт в Польщу, та й повітряний, розвинений на багато краще, ніж в тугіше Словаччину, яка б також могла стати транзитною країною. Але сьогодні лідерство в цій області належить Польщі навіть незважаючи на з/д зв'язок Києва та Братислави (втім поїзд Київ-Варшава також існує і коштує близько 45 євро).

   Через Польщу проходить дві головні транспортні лінії: одна має на увазі автобус до Кракова, вірніше, через нього і на Прагу (Жешув-Краків-Катовіце-Вроцлав), а друга через Варшаву до Берліна (Люблін-Варшава-Познань). Деякі автобуси їдуть трохи навскіс, але основні автобуси дотримуватися цих двох ліній. Всі інші маршрути - або відгалуження від основних шляхів, або внутрішні напрямки.

Матвіїшин Максим

Юрків Юлія

Василенко Лілія

 

Юрків Юлія

Карук Марія

Синій Олександр

«Найближчі сусіди України»

Надзвичайно важливими для соціально-економічного розвитку країни є її відносини із сусідами першого порядку, тобто з тими, хто безпосередньо з нею межує. Від цих країн залежить її територіальна цілісність, непорушність кордонів, можливість взаємодії із зовнішнім світом. Економічне співробітництво із сусідськими країнами є особливо вигідним через територіальну близькість і відсутність третьої сторони у взаєминах.

Росія – євроазіатська держава, найбільша за площею у світі. Її природно-ресурсний потенціал є одним з найбільших у світі.

Польща і Білорусь мають зручне географічне положення і є досить густонаселеними територіями з високим рівнем урбанізації.

Словаччина, Румунія, Угорщина – країни Центральної Європи,  мають стабільне економічне зростання завдяки інвестиціям збоку ЄС.

Матвіїшин Макси

ПРОЄКТИ З ПРИРОДОЗНАВСТВА

Карук Марія

Проект на тему: “Олені в Кримських горах “

У лісах Криму живуть олені європейські-великі звірі. Довжина тіла досягає 1,85—2,15 м, з яких близько 15 см припадає на хвіст; висота в холці 1,2—1,5 м, важать 160—170 кг; але трапляються і над­звичайно великі олені, які важить 300 кг і більше. Самки значно меншого розміру і звичайно інакше забарвлені. Взимку волосся ості сірувато-буре, влітку більше червонувато-буре; підшерсток попелясто-сірий з бурими кінчиками. Біля морди забарвлення волосся переходить в чорнуватий, біля хвоста — в жовтуватий колір. Тільки у телят у перші місяці життя на червонувато-бурому тлі з’являються білі плями. Волосся літнього вбрання коротке, а зимового - майже в два рази довше й густіше. Світла пляма на задній частині тулуба ("дзеркало") влітку іржавого кольору, а взимку білого з іржавим відтінком. Самець має великі гіллясті роги з численними відростками (близько 20) маса яких сягає 13 (15 і більше) кг. Самець скидає роги щороку. На відміну від ратиць, що ростуть в своїй основі, роги ростуть верхівками. В неволі олені живуть 25-27 років, інколи навіть 30. В природних умовах, як правило, — 12-14 років. Самки живуть довше, ніж самці.

На рівнинах олені живуть осіло, тримаючись стадами по 10 і більше голів на порівняно невеликих ділянках. Змішане стадо оленів (не в період гону) найчастіше очолює стара самиця, біля якої збираються її діти різного віку. Звичайно розмір такого стада — 3-6 голів. Навесні такі стада розпадаються.

Олені харчуються різними кормами. У тих районах, де взимку випадає мало снігу, вони протягом всього року годуються травою. Крім того, олені поїдають злаки, бобові і зонтичні рослини. Взимку вони їдять і торішню траву з опалим листям. Олені також об'їдають з дерев листя, бруньки, пагони, гризуть кору і підбирають жолуді. Олені полюбляють, як і інші копитні, лизати сіль.

У період гону починається в другій половині вересня і закінчується в другій половині жовтня, хоч його початок та інтенсивність залежить від погодних умов осені. Під час гону ("реву") сильніший олень збирає стадо олениць з молодняком, так званий «гарем». У поривах заволодіти самицями між самцями нерідко бувають сутички, які значною мірою носять ритуальний характер; зазвичай, починаються демонстрацією, що проявляється у паралельному переміщенні самців, далі слідують погрози. Візуальній зустрічі потенційних суперників, як правило, передує голосова "дуель". Інтенсивного погрозливого рикання володаря "гарему", деколи вистачає для того, щоб налякати і відігнати слабшого суперника. У сутичках самці можуть наносити один одному рани, проте смертельними вони бувають рідко. Відомі поодинокі випадки загибелі обох суперників, через те що їм не вдавалося роз'єднати роги сплетені в двобої. Під час гону володар гарему ретельно його стереже й регулярно контролює за запахом готовність самиць до спарювання. Такий самець майже зовсім не пасеться, через що, за час гону, втрачає до 30-40 кг своєї маси. Після закінчення гону самець покидає свій гарем і живе у стаді самців. Весною, перед народженням малят стада самиць розпадаються. Вагітна самиця усамітнюється в затишному потаємному місці і після 33-34 тижнів вагітності народжує одне, рідше двоє малят, що мають плямисте забарвлення. Після народження маля ще не здатне йти за матір'ю. У перші дні воно перебуває у заростях трав, а самиця приходить, щоб нагодувати його і відпочити поруч. У випадку небезпеки оленя лежить не ворушачись, витягнувши шию. Через 3-4 тижні маля може йти за матір'ю, яка повертається у стадо. Лактація триває 3-5 місяців, але пастися маля починає вже з 2-х місяців. Світлі плями в маляти зникають до кінця літа. Статевої зрілості самки досягають у 18-20 місяців. Самець, як правило, активну участь у розмноженні бере з 4-років життя. У молодого самця вже в 6-8 місяців на лобових кістках з'являються горбки, з котрих в 13-15 місяців виростають перші роги. Максимального розвитку роги досягають в оленя віком 10-14 років.

Найбільше оленів на Україні в Кримському і Азово - Сивашському заповідниках. Полюють на них заради м" яса і рогів. Олені перебувають під охороною закону.

Здебський Максим

Тваринний світ лісостепу 

Синій Олександр

 Проект на тему «Жук-олень»

Жук-о́лень - він є найбільшим з твердокрилих фауни.  Житель дубових лісів Лісостепу та Криму. Довжина самця досягає 8 см, самка дещо менша за розміром. Це один із найбільших жуків Східної Європи.  Живе в дуплах старих та мертвих дерев в лісах та лісопосадках. Лісове господарство, зменшуючи кількість старих та мертвих дерев в лісах, знищує також житла цих комах. Колись жук-олень був звичайним видом по всій Європі, тепер же його популяція постійно зменшується. Вид відносять до тих, яким загрожує вимирання, в Україні його внесено до Червоної книги.

Тіло жука-оленя складається з голови, грудей і черевця. На передньому кінці голови містяться рот, по боках розташовані два великих складних фасеткових ока, а між ними — три дрібних простих вічка. На голові є 4 пари придатків, Перша пара придатків — вусики, які прикріплюються до верхньої частини голови. Решта придатків формують ротовий апарат складної будови. Він представлений верхньою і нижньою губами, а також верхньою і нижньою щелепами. Ротовий апарат призначений для захоплювання, утримування й подрібнювання їжі.

Величезні роги жука-оленя — це дуже розвинені верхні щелепи. У самки верхні щелепи зовсім маленькі не схожі на роги.

До грудей жука-оленя прикріплюються дві пари крил. Передні крила вкриті щільною кутикулою. Їх називають надкрилами. Вони призначені не для польоту, а для захисту тіла від ушкоджень. Задні крила тонкі і прозорі, розміщуються на задньогрудях. За їх допомогою жук літає.

Личинка  жука_оленя, 5–6 років розвивається в порохнявій гнилій деревині дуба, найчастіше – в старих пнях. Останню зиму перезимовує на стадії лялечки. У червні починається шлюбний літ жуків. У цей час вони годуються лише соком на стовбурах дерев.Жук-олень Після відкладання яєць, у липні, всі жуки відмирають.

Здебський Максим

Василенко Лілія

Сорокіна Анастасія

Заповідники України

Хомутовський степ

Хомутовський степ – цетральне відділення Українського державного степного природного заповіднику. Ботанічний заповідник. Розташований на крайньому південному сході Донецької області, майже на кордоні з Ростовською областю, за 20 км від узбережжя Азовського моря.

Різноматіна і фауна заповідника: вовк, лисиця, єнотоподібний собака, заяць, полівка, медянка, вуж, гадюка степова, миші, тхір, ласка, ящірка, хом'як, байбак, ховрах, полоз, жаби і т.п. Пернатий світ степу представлений більш ніж 80 видами птахів: куріпка, перепіл, фазан, качки, дрохва, стрепет, жайворонки, шпаки, сорокопут-жулан, славки, синиці, луні, степовий орел, іволга, кобчик, пустельна, осоїд та інші.

Зараз у Хомутовському степу, у рамках наукового експерименту, розпочато роботи з розведення коней та їхньому випасу. Це пов'язано з проблемою накопичення, особливо на ділянках з абсолютно заповідним режимом, підстилки з товстого шару омертвілих рослин

Матвіїшин Максим

Юрків Юлія

Юрків Юлія

Карук Марія

Карук Марія

Юрків Юлія

Василенко Лілія

Проект на тему:  «Заповідник Медобори»

Запові́дник «Медобо́ри» — природоохоронна територія в Україні, в межах Гусятинського та, частково Підволочиського районів Тернопільської області.

Заповідник створено з метою збереження у природному стані унікальних природних комплексів Подільських Товтр (Медоборів), генофонду рослинного і тваринного світу та використання їх у наукових цілях. На території заповідника «Медобори» функціонують екологічні стежки «Гостра Скеля», «Пуща відлюдника», «Богит».

У рельєфі Подільської височини чітко виступає смуга Товтр — вузького горбистого пасма, ізольованих горбів, гребенів, які піднімаються над прилеглою територією на 60—100 м. Назва Медоборів пішла від іллірійського «medubaris», що означає «між долинами»

Товтри є унікальною пам'яткою природи та геологічного минулого, не тільки Поділля, а й Європи. Вони формувалися 15—20 млн років тому в прибережних водах теплого Галіційського моря, що розміщувалося уздовж зовнішнього краю Карпат. Основні рифоутворювачі — відмерлі рештки морських організмів із вапняковим скелетом.

Клімат території заповідника характеризується м'якою зимою (середня температура січня −3 °C) і помірно теплим літом (середня температура липня +18 °C). Значна кількість опадів (620 мм на рік) створює сприятливі умови для росту середньоєвропейських лісових видів. У ґрунтовому покриві переважають сірі суглинкові ґрунти на лесах, лесовидних суглинках та делювії вапняків.

Значна частина території (понад 93 %) заповідника вкрита дубово-грабовими, грабово-дубовими, дубово-грабово-ясеневими та дубово-буковими лісами.  У підліску переважають бруслини європейська та бородавчаста, гордовина, ліщина звичайна, свидина.

Тут, крім характерних степових видів, росте багато волино-подільських ендемічних та примежово-ареальних видів: шавлія зарослева і кременецька, шиверекія подільська, самосил гірський, змієголовник австрійський, аконіт кущистий і шерстистовусий, ясенець білий, півники угорські, цибуля подільська, молочай.волинський.

Різновікові деревостани, висока залісненість схилів, перемежування їх із степовими ділянками, що поросли різнотрав'ям і островами ягідних кущів, створюють сприятливі умови для оселення тварин, які утворюють типову лісостепову групу. Із фауни безхребетних на сьогодні виявлено понад 2500 видів комах, з яких 22 занесено до Червоної книги України. Серед них: жук-олень, мнемозина, махаон,вусач мускусний, сатурнія руда, джміль моховий, стрічкарка блакитна,ксилокопа звичайна тощо.

Із хребетних на заповідній території виявлено 9 видів риб, 11 — земноводних, 7 — плазунів. Звичайними тут є представники гризунів та хижих. Із великих звірів на заповідній території можна зустріти сарну європейську, свиню дику, лисицю. В межах заповідника проживає 6 видів ссавців, занесених до Червоної книги України: борсук, горностай та 4 види рукокрилих. Загалом охороняються 34 «червонокнижні» види тварин. Тут мешкають також 7 видів тварин, занесених до Європейського Червоного списку: нічниця велика, вухань бурий, деркач, слимак виноградний, жук-самітник тощо. 

Здебський Максим

Рослиний і тваринний світ Полісся

Василенко Лілія

Калин Анна

Рябов Ростислав

Созанська Юлія

Юрків Юлія

Гонтаренко Софія

Одним з найцікавіших лісових птахів заповідника є Глухар.

 Цей представник орнітофауни входить до числа найбільших в Україні (самець може важити до 6 кілограмів). Глухар - типовий представник тайги, в Поліссі він тримається лісів, у яких переважають хвойні породи. Споживає цей птах переважно рослинну їжу: хвою, бруньки, молоді пагони і ягоди, хоча інколи не гребує комахами та іншими безхребетними. Глухар занесений до Червоної книги України і потребує особливих заходів охорони. Глухар майже всюди сильно винищений і скоротився у кількості. Але все ж є ще місця на півночі країни, рясні глухарями. Особливо згубні для цих птахів лісові пожежі, під час яких гинуть самки, що сидять на яйцях, або цілі виводки.Для глухарів в перші місяці їх життя дуже небезпечні також різні хижі звірі, що живуть у лісі. За глухарятами, а часом і за дорослими птахами, полюють соболі, куниці, горностаї, колонки, лисиці. З птахів небезпечні яструб-тетерев'ятник і пугач.

Його ловлять різними самоловними приладами і стріляють, відшукуючи за допомогою собаки-лайки. Однак глухар як експортна дичину має менше значення, ніж рябчик і тетерук. М'ясо глухаря грубіше і вимагає для приготування в їжу попередньої обробки або ж витримування протягом декількох днів, в залежності від температури і часу року.

Матвіїшин Максим

Калин Анна

Синій Олександр